Ім’я Івана Марчука знають в усьому світі. Відомий художник родом з Тернопільщини, створив тисячі картин та є винахідником власного творчого стилю – пльонтанізму. Іван Марчук є єдиним українцем, якому вдалося потрапити до престижного рейтингу «100 геніїв сучасності». Повідомляє “Ternopil24” з посиланням на «Iternopolyanyn».
Дитинство та початок захоплення художнім мистецтвом
Народився Іван Марчук 12 травня 1936 року в селі Москалівка, що знаходиться в Кременецькому районі Тернопільської області. Його сім’я була дуже бідною і крім хлопчика виховувала ще троє дочок. Батько Івана Марчука працював ткачем та був добре відомим в окрузі.
Хлопчик запам’ятав, що батько дуже багато працював, щоб хоч якось забезпечити велику родину. Йому доводилося спати вночі не більше як годину або дві.
Ще з дитинства хлопчик захопився малюванням та присвячував улюбленому заняттю багато часу. Свій талант юний митець продовжував розвивати й в підлітковому віці. Саме тоді він усвідомив своє покликання – стати художником. За словами Івана Марчука, до семирічного віку він полюбляв гратися як і всі діти іграшками.
Потім почав малювати. Щоправда, не було жодних пристосувань для малювання: ні олівців, ні фарб. Якщо хлопчик хотів зобразити щось кольорове, використовував пелюстки троянд.
Ще навчаючись у школі Іван Марчук твердо вирішив здобувати освіту художника. Тому, він вступив до Львівського училища прикладного мистецтва на відділення декоративного розпису. Згодом продовжив навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва.
Навчання в інституті та становлення як художника
Під час навчання в інституті Іван Марчук кардинально змінив свій світогляд. Художник згадував, що в нього викладали досить прогресивні викладачі, які прагнули прищепити своїм студентам знання, що виходили за рамки соцреалізму.
Зокрема, уродженець Тернопільщини відвідував підпільну школу під керівництвом художника Карла Звіринського. Завдяки йому талановитий хлопець мав змогу дізнатися про світову культуру та історію України, яку ретельно приховувала радянська влада.
Загалом школа змогла проіснувати з 1959 до 1969 року. Окрім традиційних дисциплін для художнього мистецтва – композиції, живопису, в навчальному закладі також викладали музику, релігію та світову літературу. Навчання та керівництво Карла Звіринського дозволило Івану Марчуку розпочати власний стиль у мистецтві.
Утиски та заборона мистецтва
Закінчивши інститут, Іван Марчук вирішив переїхати до Києва. Йому вдалося знайти роботу художника в Інституті надтвердих матеріалів, згодом він перейшов працювати в Київський комбінат монументально-прикладного мистецтва.
На новому місці панувала радянська ідеологія. Працівники повинні були виконувати лише виробничі замовлення без жодної фантазії та творчості. Паралельно з роботою Іван Марчук розвивав власний стиль. Художник багато малював на теми, що дійсно його цікавили та викликали захоплення. Для цього він використовував туш та темпору.
Як і більшість митців того часу Іван Марчук поєднував підпільну та офіційну роботи. Це звичайно викликало підозри в радянської влади, яка вважала все, що не входило до поняття соціалізму, шкідливим для їхньої ідеології та світогляду.
Уродженець Тернопільщини розповідає, що майже двадцять років він жив у пеклі, адже постійно знаходився в лещатах радянського режиму. Для того, щоб мати можливість працювати Івану Марчуку доводилося малювати у популярних тоді радянських журналах «Київ» та «Україна». Хоча й робота досить погано оплачувалася.
Варто додати, що виставки художника з успіхом проходили в багатьох містах Радянського Союзу, проте його категорично відмовлялися прийняти до Спілки художників. Це стало можливим лише на межі розпаду СРСР в 1988 році.
Життя в еміграції
Неможливість реалізувати себе як творчу особистість все частіше призводила до бажання виїхати далеко за межі Радянського Союзу. Художнику вдалося покинути СРСР у 80-тих роках. Він довго не міг повернутися на батьківщину і за період еміграції встиг пожити в Канаді, Австралії та США.
На чужій землі українець вирішив не розмінювати свій талант та продовжував займатися улюбленою справою. Івану Марчуку вдалося здобути визнання закордоном. Яскравим свідченням цього були численні виставки закордоном. В той період українцю вдалося неймовірне: голосно заявити про себе, перебуваючи далеко від батьківщини.
Слід зазначити, що проживаючи на чужині, художник часто малював українські пейзажі. В той самий час робив це надзвичайно точно, ніби мальовничі краєвиди знаходилися перед його очима. За словами Івана Марчука, Україна завжди була в його серці та душі. Серед його робіт є ціла серія пейзажів з українськими ночами.
Українець якраз знаходився у США, коли трапилася трагедія – теракт в Нью-Йорку 2001 року. Художнику вдалося побачити його на власні очі. В момент катастрофи Іван Марчук перебував неподалік в районі Сохо. За усім він спостерігав з майданчика. Згодом митець розповідав, що катастрофа нагадала йому Хіросіму та Помпеї. Через декілька днів після теракту Іван Марчук повернувся на Україну.
Техніка пльонтанізм
Художник винайшов власну унікальну техніку створення картин – пльонтанізм. Вона полягає в створенні деталізованих та дуже чітких образів за допомогою дрібно переплетених ніби заплутаних ліній.
Кожній картині Іван Марчук приділяє велику увагу, тому всі його роботи надзвичайно деталізовані. Завдяки цікавому виконанню на деяких картинах створюється ще й ілюзія додаткового освітлення.
Загалом у творчому доробку художника понад чотири тисячі картин на різноманітні тематики. Багато з робіт помандрували далеко за межі України. Маленька майстерня вже не вміщає такої великої кількості картин.
Щодо кожної роботи в душі Івана Марчука точаться суперечки, деякі картини він так і не зміг «подолати». Також ще одна вічна проблема як назвати роботу. На думку митця, йому значно легше намалювати картину, ніж придумати назву до неї.
Іван Марчук вважає, що кожна людина повинна залишити після себе слід на землі. Талановиті художники залишають після себе чималий спадок, адже мистецтво є вічним.
Художник зазначає, що через поважний вік останнім часом працює все менше. Однак, продовжує вести активний спосіб життя. Зокрема, любить багато гуляти та ходити пішком, захоплюється грою в шахи та полюбляє плавати, займатися йогою і медитацією.
Все своє життя Іван Марчук відзначався бунтівною натурою, проте завжди був сентиментальним до жінок та тварин. Але все ж головними цінностями для нього залишалися свобода та воля, адже по життю він є «волоцюгою», який не може триматися дому.
Митець полюбляє годувати бездомних котів і вуличних ворон. Кожного ранку він виходить на вулицю та годує тварин і птахів, від цього Іван Марчук отримує шалену позитивну енергію. По дорозі назад художник купує місцеві газети, які значно понижують радісний настрій. В такому випадку єдиним порятунком є мольберт. Концентрація над майбутньою роботою заставляє всі негативні думки вивітритися з голови.